Уважаемые читатели моего ЖЖ.
С удивлением заметил что только за последнюю неделю меня добавили в свои френды около 10 человек. С удивлением, потому что данный журнал мною давно уже не обновлялся и вообще принял не тот вид, который я задумывал изначально. Во многом на такое состояние моего ЖЖ повлияла черная полоса в жизни, смерть родителей и т.д.
Уже с февраля сего года я задумал проект форума. Так уж получилось, что тематика его связана с Кавказом (как Северным, так и Южным). Для того, чтобы со всех сторон изучить выходцев с Кавказа, знать чего от них ожидать, узнать об их психологии, антропологии, религиозных верованиях был создан этот форум. Увы, но геноцид, межэтнические, религиозные и расовые войны - неизменный атрибут Кавказа. Не меньшее значение имел и тот факт, что у большинства славян сложилось такое впечатление, что Кавказ - это чужая земля. Это не так: Кавказ в не меньшей степени земля украинцев и русских, чем азербайджанцев,армян и кабардинцев.Вообщем поменьше слов. Буду рад видеть всех гостей моего ЖЖ в качестве постоянных участников форума "Белый Кавказ": http://whitekavkaz.forum24.ru/.

Tags: Белый Кавказ, объявление, форум

Голландскому политику Гирту Вилдерсу, снявшему антиисламский фильм о Коране, будут предъявлены обвинения в возбуждении межнациональной ненависти, заявили представители амстердамского апелляционного суда.
Вилдерсу предъявят обвинения «в оскорблении мусульманских святынь сравнением Ислама с нацизмом». Основанием для обвинения являются «комментарии о мусульманах и исламской вере, данные Вилдерсом представителям СМИ», говорится в заявлении суда.
По мнению Вилдерса, данное обвинение «есть не что иное как ущемление свободы слова в Нидерландах». Reuters

http://www.gazeta.ru/news/lenta/2009/01/21/n_1319943.shtml


В ближайшее время Апелляционный суд Амстердама начнет рассмотрение дела ультраправого парламентария Гиирта Вилдерса, который сравнил ислам с нацизмом. Он обвиняется в разжигании религиозной ненависти и дискриминации мусульман.

Вилдерс, который является лидером ультраправой "Партии свободы", выступающей против исламизации Голландии, призвал запретить Коран на территории Нидерландов. В марте 2008 года политик снял и выложил в интернет 17-минутный документальный фильм "Фитна" (название можно перевести с арабского как "испытание на веру в процессе суда"), в котором назвал идеи, изложенные в главной священной книге мусульман, фашистскими и заявил, что считает ислам опасным для западной культуры.


Генеральный секретарь ООН Пан Ги Мун назвал фильм "оскорбительным и антиисламистским". Кроме того, содержание этой ленты вызвало ряд возмущений среди жителей Пакистана, Ирана, Индонезии и Афганистана.


На веб-сайте своей партии Вилдерс опубликовал заявление, в котором назвал обвинения суда посягательством на свободу слова. "Участие в общественной дискуссии стало опасным делом. Если у вас есть свое мнение, вас могут начать преследовать в судебном порядке", - отметил политик.

http://cursorinfo.co.il/news/world/2009/01/21/vilders/
Не забуваймо, що боягузливий гомосек, тобто Генсек ООН Пан Гі Мун в минулому році заявив, що ООН є другом ісламут і мусульман. А певно сам Пан Гі Мун їх подругою.

Tags: Нідерланди, антиіслам, білий спротив, мусульмани, толерастія, іслам

Томба - известный сердцеед. Правда, его столь любимая поклонницами внешность после «диалога» с украинским водителем автобуса претерпит некоторые изменения.Знаменитый итальянский горнолыжник Альберто Томба по кличке Бомба, известный своей привычкой затевать драки то с полицейскими, то с журналистами, был избит украинским гастарбайтером недалеко от своей любимой трассы под Турином.

Евгений БЕЛИКОВ, Артем ГУСЯТИНСКИЙ. Фото АП.

- Я находился в отеле, в тот день проснулся поздно, хотел поехать в соседний город, - вспоминает 42-летний Томба. - Большая часть постояльцев отеля уже отправилась кататься, в гостинице почти никого не осталось. Иду к машине, своему новенькому джипу, и вижу, что выезд с парковки перегородил автобус, который буксует и никак не может освободить дорогу. Я крикнул ему: давай побыстрее, мне ехать надо. Больше ничего не сказал, никаких обидных слов! А водитель, вроде русский, вдруг вскипел, подошел к моему джипу и начал его пинать. Хорошо, что бил по закрывающему бампер хромированному «кенгурятнику» и ничего не повредил. Но я, конечно, разозлился, выскочил из авто, но даже слова сказать не успел и сразу получил удар в глаз. Я упал, ведь скользко было. Решил полежать, успокоиться. Досчитал до трехсот. Встал, сел в машину, поехал. По дороге понял, что с лицом что-то не так, заехал в Модену в больницу, там сказали, что, возможно, у меня перелом носа, дней 20 надо бы походить на осмотры…


Интересно, что Альберто был не один, а с другом и экс-тренером Флавио Рондо, который даже не успел вмешаться.


- Мы с Альберто спешили, а этот автобус застрял, мы даже помогали ему выехать! - рассказывает потрясенный Рондо. - И вдруг этот русский подошел к джипу и начал его пинать. Альберто выскочил и… через полсекунды уже лежал под машиной, а русский ушел!


- Впервые в жизни, - самокритично подчеркивает трехкратный олимпийский чемпион Томба, - не я стал виновником потасовки! И я подам на этого негодяя в суд!

По некоторым данным, личность «героя», нокаутировавшего Бомбу, адвокаты горнолыжника уже установили - им, кстати, оказался не русский, а украинец, работающий в Италии водителем автобуса.
http://kp.ua/daily/170109/69483/
А насправді, мабуть, італіяшка спровокував нашого водія, почав хамувати та ображати. За що цілком справедливо отримав по пиці.
Так що українці б'ють не дивлячись на всі понти: як чеченські, так і хамські італійські. Порівняйте з поведінкою більшості "північних братів". На жаль кошерна Україна навряд чи буде захищати своїх синів-героїв.

Tags: Італія, бійка, українці

В Москве в понедельник вечером на западе столицы двое чеченских милиционеров открыли стрельбу по водителю автобуса, гражданину Украины.
Накануне вечером в дежурную часть поступило сообщение о стрельбе у дома 15, корпус 1 по улице Никулинская. Прибывшие на место сотрудники милиции установили, что стрельба произошла в результате конфликта между водителем пассажирского автобуса, следовавшего по своему маршруту, который не уступил дорогу двигавшейся в попутном направлении автомашине Mercedes МL 500, сообщает "Интерфакс".

Водителем иномарки оказался оперуполномоченный управления собственной безопасности МВД Чечни, который вез в качестве пассажира оперуполномоченного отдела по борьбе с организованной преступностью республиканского МВД. На автобусной остановке милиционеры вошли в автобус и избили водителя, который, защищаясь, нанес несколько ударов монтировкой по голове и туловищу одного из нападавших.

Затем водитель пытался уехать на автобусе с места конфликта. Один из чеченских милиционеров через закрытую дверь автобуса из табельного оружия - пистолета Стечкина - произвел несколько выстрелов в направлении водителя автобуса.

Водитель автобуса был госпитализирован со сквозным огнестрельным ранением голени и ушибом головы. Один из чеченских милиционеров, которые находились в Москве в служебной командировке, был также госпитализирован с открытым оскольчатым переломом челюсти и раной голени. Сотрудники правоохранительных органов изъяли у нападавших пистолет.
http://www.newsru.com/crime/06jan2009/strelba.html
На Кавказ-Центрі повідомлень про це "чомусь" немає...

Tags: Москва, українці, чеченці

Ця стаття була написана ще в травні 2005 року, але за виключенням пари моментів (зокрема, вступу Румунії до ЄС), вважаю своєї актуальності вона не втратила. Тим більше напередодні Міжнародного арбітражного суду.



Україно-румунські відносини в історичній ретроспективі:
політичний заєць та політична гієна.
На тлі останніх територіальних, економічних, торгових, політичних конфліктів з Росією, майже ніхто не помічає іншого небезпечного противника України, який хоч в декілька разів менший за нашу державу (не кажучи вже про північного сусіда), але за своєю агресивністю та зухвалістю надасть фору будь-кому – Румунію. В часи, коли Україну спіткав газовий конфлікт з Росією, політична гієна знову дала про себе знати. Чому гієна – пояснення ви зрозумієте самі, але для початку торкнемося офіційної сторони сьогоднішніх україно-румунських розбіжностей.
Офіційно – не має причин для хвилювання.
У перші дні лютого Україну з офіційним візитом відвідав пре¬зидент Румунії Траян Бесеску. У результаті цих відвідин утво¬рено спільну українсько-румун¬ську президентську комісію «Ющенко-Бесеску», покликану вирішити низку суперечностей, яких у стосунках двох держав набралося чимало. У рамках ко¬місії працюватимуть такі комі¬тети, як з питань безпеки, регі¬онального розвитку, гуманітар¬ної співпраці. Зокрема, йдеть¬ся про відновлення Україною су¬дноплавного каналу Дунай - Чо¬рне море, делімітацію контине¬нтального шельфу, ситуацію з винятковими економічними зо¬нами обох країн у Чорному морі, спільні дії із залагодження при¬дністровського конфлікту.
За оцінкою Президента України Віктора Ющенка, в останні роки у стосунках із Румунією начебто “з'явився новий динамізм”. “Очевидно, наші відносини розвиваються в позити¬вному напрямку”, - прокоментував переговори глава нашої держави, відзначивши, що сторони обгово¬рили фактично всі проблеми спів¬праці. Основним джерелом міждержавних суперечностей є статус чорноморського острова Зміїного та навколишнього шельфу, що на¬лежить нашій країні. У вересні 2004 року Румунія передала на розгляд Міжнародного суду ООН питання про делімітацію континентального шельфу та виняткових економічних зон між двома країнами в Чорному морі. Основним спірним питанням є юридичний статус Зміїного. Київ вважає його островом, придатним для життя і господарської діяль¬ності, що передбачає його, право на континентальний шельф і виня¬ткову економічну зону. Бухарест натомість називає Зміїний скелею, яка, відповідна до конвенції ООН з морського права 1982 року, не має права ні на континентальний шельф, ні на виняткову економічну зону.
Поширений погляд, що до тако¬го демаршу наші сусіди вдалися, зважаючи на низький міжнародний авторитет колишньої української влади, що суттєво збільшувало ру¬мунські судові шанси. Однак, на думку виконавчого директора Інституту євроатлантичного співро¬бітництва Сергія Євтушенка, «піс¬ля приходу до влади в Україні Пре¬зидента Ющенка, а в Румунії - Бесеску між нашими країнами вста¬новився набагато кращий клімат співробітництва, і нові еліти мають шанс розв'язати проблеми, зокре¬ма навколо острова Зміїного. Я думаю, що шанси розв'язати цю суперечність у мирний дипломати¬чний спосіб зростають».
А що відбувається насправді?
В останнє важко віриться, адже про дволичність румунської сторони свідчать наступні факти: як сказав міністр закордонних справ Румунії Михай Унгуряну, «з одного боку, ми залишаємо суду в Гаазі змогу ро¬бити свою справу, а з іншого - ми відкрили канал спілкування, і це йде одночасно: ми сподіваємося знайти вирішення цього питання раніше, ніж його буде вирішено в суді».
Що ж до делімітації континен¬тального шельфу в Чорному морі, то кілька місяців тому Україна за¬пропонувала Румунії компроміс¬не, на думку української сторони, рішення - спільне використання природних ресурсів цієї частини акваторії. Йдеться про ділянку площею 12 тис. кв. км. «Я думаю, це буде предметом роботи спіль¬ної президентської комісії», - ска¬зав з цього приводу Віктор Юще¬нко, а його румунський колега пі¬дтвердив, що ведуться перегово¬ри про створення спільного укра¬їнсько-румунського підприємства з видобутку нафти у шельфі Чор¬ного моря.

Тепер роз’яснимо дійсний стан справ: сьогоднішня українська влада, вже на чолі з президентом Ющенком, а не Кучмою, в минулому році, віддає без будь-якої боротьби наші (!) територіальні води у спільне користування з румунами. Водночас, румунська сторона без боротьби вже здобуває 50 % нашої акваторії біля о. Зміїний, сподіваючись, що міжнародний суд в Гаазі, надасть “ображеній” Румунії ще більше. Не надасть – нічого, безхарактерна Україна, вже і так, потурає румунам в їх агресивних намірах, треба лише не послаблювати тиск на неї.
Придністровський конфлікт на тлі україно-румунських взаємин.
Українською політичною елітою повсякчас створюється думка, що в придністровсько-молдавському конфлікті, Україна має підтримувати Молдову, так як остання веде справедливу війну зі штучно створеною російською республікою за свою історичну територію. Це брехня! Більш ніж 40 % населення Придністров’я складають етнічні українці (росіяни менше 30 %), лівий берег Дністра був штучно приєднаний до Молдавської РСР у 1940 році, як і частина Бессарабії, з переважаючим українським населенням. Придністровський конфлікт спалахнув не внаслідок політичних інтриг Росії, а завдяки бажанню Молдови та Румунії, об’єднавшись, насильно асимілювати проживаюче тут слов’янське населення. У бойових діях приймали участь також українці та румуни в якості найманців, причому слов’яни військовий конфлікт виграли. У 1998 році президент Придністров’я Ю. Смирнов запропонував українській стороні включити (точніше повернути) його республіку до складу нашої держави. Відповідь Верховної Ради України, була абсолютно негативною та безглуздою: “Президент Смирнов порушує своїми намаганнями присягу дану ним президенту Молдови”. Можливо, даний факт, що протирічить Хельсинським угодам, про сталість європейських кордонів, міг в подальшому зворотньо вплинути на статус Криму, чим була і мотивована поведінка Верховної Ради. Але світовий досвід свідчить, що зміна кордонів в Європі – справа не юридичних домовленостей, а військової сили. Україна ж економічною блокадою Придністров’я, небажанням підтримувати проживаючих там українців сама штовхає цю невизнану республіку в обійми ворога та допомагає румунській геополітиці.
На рубежі віків Україною та Молдовою було проведено, обмін територіями: наша держава отримала молдовську частину траси Одеса-Ізмаїл, натомість Молдова одержала 400 метрів українською територію, для виходу до Дунаю і добудови нафтоперегонного комплексу (відмітимо, що зміна території України відбулась в повному протиріччі з діючою Конституцією, так як дане питання має прийматись на Всеукраїнському референдумі). Де-факто траса залишається у спільному користуванні, а не в безроздільному українському володінні, Молдова ж здобула вихід у Чорне море.
Україна не висуває зустрічні справедливі територіальні претензії до Румунії, на українські Мармарощину, південну Буковину, дельту Дунаю, що заселені більш ніж 350 тис. українців, чиї національні права не забезпечені й на десяту частину того, чим володіють румуни на Буковині. Натомість, заморожуючи власні економічні проекти на час переговорів з румунами (відновлення каналу Дунай – Чорне море, видобуток газу й нафти на своїй (!) території), Україна створює відчуття у міжнародної спільноти у справедливості нахабних намагань Румунії.
Відбувається абсолютне ігнорування румунського питання у налагодженні міждержавних стосунків з Угорщиною та Болгарією, які могли б стати можливими союзниками України.
Отже, за 15 років незалежності на своїх південно-західних кордонах ми маємо суцільну купу поразок, замість можливих перемог.
Розглядаючи румунську проблему не можна проходити повз увагою молдовської сторони питання. Адже, відмінність молдавських націоналістів від усіх інших націоналістів світу полягає в тому, що вони вважають себе не молдаванами, а румунами (і це не анекдот). Об’єднання Румунії і Молдови є справою часу і замість збереження статус-кво 1991 року на україно-румунському кордоні, наші сусіди отримають величезний бонус для подальшої своєї багатовікової експансії.
Про що свідчить історія?
Якщо в когось виникають, сумніви в такій подальшій поведінці Румунії варто звернутись до історії, щоб хижа постать гієни була підкріплена необхідним досвідом. Гієна, на відміну від лева не приймає ризику полювання, намагаючись нахабністю і підступом здобути те, що їй не належить за правом сили та справедливості.
Румуни (волохи) доволі слабка фізично нація, але завдяки своїй пристосовуваності, хитрощам, впертості та надзвичайно розвинутому національному егоїзму (українцям було б варто повчитись цьому у румун) вони постійно збільшують свій життєвий простір. Румунський етнос почав формуватись внаслідок різноманітного змішання племен та народів: римлян, фракійців, кельтів, сарматів, готів, малоазійців, тощо. Пізніше в часи раннього середньовіччя майже вся територія сучасної Румунії була заселена слов’янами, що справили величезний вплив на звичаї та побут волохів. Київській Русі належала уся сучасна територія Молдови та західної і північної Румунії. Але валашська складова карпатського населення виявилась міцнішою внаслідок небаченого вміння асиміляції та високої народжуваності. В 14 сторіччі після занепаду української та болгарської державності, волохи спускаються з Карпатських гір, асимілюють кочові тюркські племена і слов’янське населення та засновують два князівства: Валахію та напівукраїнську Молдавію, яка поступово романізується. Князівства одразу потрапляють в залежність від Речі Посполитої, Угорщини, аж доки не стають васалами Османської імперії. Остаточно підкорити своїй волі Молдавію Туреччині не дає українське козацтво. А пізніше на захист дунайських князівств від ісламського гніту виступає Російська імперія, чиї війни з Портою безпосередньо сприяють їх звільненню.
Внаслідок російсько-турецької війни 1806-1812 рр. територія Бессарабії, разом з дельтою Дунаю була приєднана до Російської імперії. Потім на нетривалий час, внаслідок програшу Росією Кримської війни, південь Бессарабії, тимчасово відійшов до Османського васала – Молдавії, а дельта – до Туреччини.
Внаслідок останньої російсько-турецької війни 1877-1878 рр., завдяки мужності і сили східних слов’ян, князівства Валахія та Молдавія отримали повну незалежність від Османської імперії і об’єднались за підтримки Росії у королівство Румунію. Російська імперія повернула собі Південну Бессарабію, проте українську Дельту та болгарську Добруджу надала своєму майбутньому союзнику. І це при тому, що фактично Російська імперія відмовилась від усіх торгово-економічних переваг, які б надавало таке володіння.
В період до I світової війни валахська та молдавська народності злились в єдину політичну націю – румунів. Новітня політична гієна відзначилась одразу – вдаривши в спину Болгарії під час Другої Балканської війни, приєднавши за умовами договору 1913 р. болгарську Варну (повернута Болгарії завдяки А. Гітлеру у 1940 році).
Проте, молодій, але вже дуже хижій гієні, не терпілось поласувати тілом Австро-Угорщини, тобто територіями де проживало змішане угорсько-румунське населення Трансільванії, яка ніколи не належала до валахських князівств. Але, гієна на те і є гієна, щоб годуватись не за рахунок власних сил проти сильної здобичі, а нападати на пораненого звіра. Саме таким, стікаючим кров’ю, роздираєма на національні частини, була Австро-Угорщина після поразок на російському фронті у 1916 році. Проте румуни, власні сили не розрахували, і вже через декілька тижнів, після вступу у 1 світову війну на стороні Антанти, більша частина Румунії, разом зі столицею Бухарест, була зайнята силами Болгарії, Австро-Угорщини та Німеччини. Рятувати Румунію знову довелось російським військам, які самі знаходились у важкому стані.
Але прийшла Жовтнева революція, Російська імперія розвалювалась і румунам дуже схотілось половити рибку у мутній воді. У 1918 році румуни заключають мирний договір з країнами Четверного союзу і без оголошення війни окуповують територію свого рятівника і союзника – ту ж саму Бессарабію. Та знову, румуни прогадали, країни Четвертного союзу терплять поразку, і Румунія 11 листопада 1918 р., в останній день війни(!), розриває мирний договір з Німеччиною і оголошує їй війну. Проте, підступність Румунії на цьому не вичерпалась. В тому ж місяці, користуючись слабкістю української влади, вона окуповує українську частину Буковини, разом з Чернівцями. В 1919 році Румунія робить військовий рейд по тилам мирної їй армії ЗУНР в Покутті, під час найбільш важких боїв останньої з польською армією Галлера.
Внаслідок, вмілого визнання протекторату Франції, Румунія граючи на протиріччям великих держав та загрози більшовизації Європи, зуміла дипломатичним шляхом, за Версальською угодою 1919 року, втричі збільшити свою територію та населення за рахунок Угорщини, України та Болгарії. Необхідно зняти капелюха перед румунським дипломатичним корпусом: маючи одну з найганебніших армій в Європі й таку ж саму економіку, Румунія протягом усього 20 століття шляхом переговорів та інтриг здобувала те, що наша Україна не змогла відстоювати ціною мільйонів життів.
Українське населення в міжвоєнній Румунії, було визнане за румунів, “що забули рідну мову” та піддавалось різноманітним утискам. Вже цей факт та приєднання Румунії до сумнозвісного Третього Рейху, давав би право Україні вимагати такої ж компенсації та вибачень від свого сусіда, які повсякчас отримує сучасний Ізраїль від Німеччини.
У 1940 році залишившись сам на сам з СРСР Румунія не спромоглася, за прикладом Фінляндії, чинити будь-який опір і протягом 48 годин звільнила окуповані території Бессарабії та Північної Буковини. За примусом нацистської Німеччини Румунія також без будь-якої боротьби повернула частину історичної території Угорщині та Болгарії. Воювати за свої амбіції самостійно було боязко, тому румуни вирішили проміняти свого тодішнього союзника Францію, на свого кривдника, але сильного і страшного – на Німеччину. Сутність гієни і тут дала знати про себе.
Під час Другої світової війни Румунія, як сателіт Третього Рейху, окупувала Північну Буковину, Бессарабію та Трансністрію. Під румунською окупацією перебувало 10 % української території з 3,5 млн. чоловік. Загалом політика румунів у Другій світовій війні на українських землях йшла традиційною лінією заперечення прав місцевого населення України, румунізації, колонізації і господарської експлуатації, наслідуючи до певної міри політику свого протектора – гітлерівської Німеччини. Один румунський вояк за їх думкою був сильніший за “20 радянських унтерменшів з кулеметом та тачанкою”. Проте, саме завдяки бездарності румунських армій під Сталінградом в значній мірі, і відбувся корінний перелом у війні. Тому з 1943 року А. Гітлер заборонив використання суто румунських з’єднаннь на радянсько-німецькому фронті. У 1944 році румуни зраджують свого союзника і оголошують Німеччині війну. Завдяки цьому радянська сторона схильно поставилася до остаточного приєднання Трансільванії до Румунії, а не до Угорщини, яка залишалась вірною Німеччині до кінця війни. Також Румунія остаточно затвердила за собою майже всю територію Добруджі.
У часи диктатури Чаушеску, коли кожен сьомий румун наглядав за своїми співгромадянами, країна була однією з найбідніших європейських соцдержав. Проте, кожен румун знав і вірив, що насправді він найзаможніший в світі, а бути ще більш заможним йому не дають вороги Румунії: то Радянський Союз, то капіталістичні країни, то скривджена Угорщина. Таким чином, потерпаючи від різних негаразд румунський народ повинен був шукати ворогів не в середині себе, а в інших народах.
Єдиний раз в новітній історії українці та румуни Румунії об’єдналися для повалення ненависного режиму. Проте, романтика революції пройшла, а жити за нової ринкової економіки краще не стало. Тому, політична еліта, наживаючись на своєму зубожілому народі, знову підкидає йому ідею про Велику Румунію, вміло скеровуючи його невдоволення. Тут іде в хід і Придністровський конфлікт, і територіальні претензії, і начебто утиски румунської меншини на Україні. Бездарна ж політика політичної еліти України часів незалежності формує лише спільний російсько-румунський фронт дій.
Невтішний підсумок.
У випадку україно-румунських відносин принагідною буде приказка: “Не роби їм добра, не отримаєш зла”. Зайняття промолдавської позиції у Придністровському конфлікті, зрада етнічних українців у Придністров’ї, формування за рахунок бюджетних коштів більш ніж 100 (!) румунських шкіл (при цьому в Румунії існує лише кілька українських і то за кошти приватних осіб), відмова висунути справедливі зустрічні територіальні претензії до своєї нахабної сусідки, завідомо м’яка позиція при переговорах – все це свідчить про відсутність національного направлення у зовнішній політиці України, бажання бути добрим сусідом та партнером з тим хто сприймає виваженість та толерантність як політичну слабкість.
Враховуючи історичний досвід, можна зробити один висновок – на українському кордоні румунською стороною відбувається проба сил. З 2009 року Румунія стає повноправним членом Євросоюзу, і навряд чи Молдова довго залишиться осторонь цього процесу. І тоді можливо претензії Румунії до внутрішньонестабільної України, що залишається осторонь євроінтеграції, будуть більш жорсткими і підкріпленими силою. Усе залежить лише від рішучості політичної еліти України захищати національні інтереси держави та її (еліти) здорового глузду. Інакше навряд чи великий заєць змусить маленьку гієну відмовитись поласувати його тілом.

Tags: Румунія, Україна, геополітика

Лолиту срисовали с чИченок.:)

Многие ЖЖ-юзеры описывая сексуальные преступления кавказоидов отмечают, что со "своими женщинами" они таким образом не поступают. Определенные национальные сексуальные традиции кавказских горцев может проиллюстрировать следующий эпизод.

http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2008/09/13/61044.shtml

Цитата: Искал степень Шахида и амир Асхаб, также как и его брат (Шахид иншаалЛах) и его 17 летняя беременная на седьмом месяце жена, которая вела бой с ордой кафиров из спецназа, вместе с муджахидом Сайфудином (шахиды иншаалЛах ), у которого не было ноги выше колена.

А теперь прикинем возраст "беремчатости" его "жены". Если погибшая шахидка забеременела семь месяцев назад у меня возникает большое подозрение, что ей было не БОЛЬШЕ 17 лет (большинство людей - не-людей рождается весной-осенью). Вряд ли бы она забеременела с первой "брачной" ночи, вполне возможно, что прошло еще два-три месяца сожительства, а то и больше. Возникает вопрос во сколько лет молодую ОФИЦИАЛЬНО отдали замуж и позволили на вполне законных основаниях трахать ее родители???? Максимум неудачной шахидке было 16 лет. А если учесть ранее созревание кавказок и развитую анальную "культуру" горцев Кавказа???? Так что пример пророка Магомеда, трахавшего свою 9-летню жену Аишу цветет и здравствует даже среди таких наполовину "белых" мусульман как чеченцы.

Одно но, если верить КавказЦентру (что можно делать далеко не всегда) "чеченская Лолита" с оружием в руках сражалась рядом с мужем. Сравним ее поведение с позицией украинских женщин, которые даже и слушать не хотят о религиозных, расовых и национальных иделах своих мужей и парней.
Толерастость основательно проехала по их мозгам и возможно одним из самых тяжелых сражений для белых патриотов являются бои за умы и помыслы их женщин. Ведь без надежного тыла, как известно, одержать победу в войне - очень непросто.

Tags: вырождение, мусульмане, сексуальные извращения мусульман, черножопые, чечены

Мужчина демонстрировал свои мужские «прелести»… родной дочери
Вчера, 15:49

Криворожские правоохранители задержали 39-летнего нигде не работающего уроженца Туркменистана Эдуарда Т., который обвиняется в совершении развратный действий в отношении своей несовершеннолетней дочери.

О мягко говоря нестандартных сексуальных предпочтениях Эдуарда милиции стало известно от специалистов службы по делам детей Саксаганского района.
В частности, на их рассмотрении находилось заявление семиклассница одной из школ района, которая обвиняла своего отца в непристойном поведении.

Естественно, работники службы по делам детей передали жалобу девочки-подростка правоохранителям для принятия мер в отношении горе-папаши.

В частности, девочка обвиняла своего отца в том, что он регулярно обнажает перед ней свои половые органы и заставляет ребенка любоваться пока сомнительной для нее красотой.

В данный момент правоохранителями в отношении Эдуарда возбуждено уголовное дело по части 2 статьи 156 Уголовного Кодекса Украины.
http://kri.com.ua/2282-muzhchina-demonstriroval-svoi-muzhskie-prelesti.html

Tags: Кривий Ріг, Туркменістан, виродки, збочення

Мене били, а на стадіоні співали гімн України» - вболівальник ФК «Динамо».

Фани «Спартака» після першого голу влаштували бійку
29.08.2008

Після гри «Динамо» - «Спартак», яка відбулася 27 серпня, зіткнень між уболівальниками команд на трибунах вдалося уникнути, але ситуація біля великого екрану в парку «Дружби народів» була більш неспокійна.

Ще в першому таймі незадоволені фани «Спартака» після першого голу влаштували вболівальникам «Динамо» бійку.
Журналісту «Газети по-українськи» вдалося поспілкуватися з одним із уболівальників ФК «Динамо», який постраждав за свою любов до футболу.

Юрія Зінченка, саме так звали потерпілого, ми відшукали в травматологічному відділенні обласної лікарні міста Києва. Хлопець лежав на лікарняному ліжку з перебинтованою лівою половиною обличчя та перебинтованим тулубом, але інтерв'ю дати погодився.

- З чого все почалося?

- Я зі своїм товаришем приїхали з міста Северодонецк, щоб підтримати свої улюблені футбольні команди. Я вболівав за «Динамо», товариш за «Спартак», одягнулися ми, звичайно ж, відповідно - я у футболку динамівців, а він узяв з собою спартаківський шарф.

Спочатку ми побоювалися фанатів «Спартака», адже, як відомо, вони відрізняються своєю жорстокістю до уболівальників інших команд. Але приїхавши до арки «Дружби народів» побачили велику кількість міліції та заспокоїлися, а безліч синьо-білих уболівальників

розслабила нас остаточно. Але відчували ми себе в безпеці не довго. Так, спочатку матчу виникали дрібні інциденти, але їх присікали міліціанти. На самому початку першого тайму, як і всі, трохи звикнувши до натовпу, я стрибав і кричав, підтримуючи свою команду. Те, що відбулося далі, я не міг собі уявити навіть в найстрашніших думках. Раптом, мені в голову потрапила кинута кимось порожня пляшка з-під пива. Я озирнувся, але тих хто кинув пляшку не побачив. Не ставши «паритися»,я продовжив дивитися футбол. Через мить мені у вухо потрапив кинутий кимось камінь. Відскочивши від моєї голови, він полетів далі у натовп. Я, обурений нахабством нападників, озирнувся та побачив групу людей, чоловік вісім-дев'ять які швидко наближалися до мене.

- Як ви визначили, що це були саме спартаківські вболівальники?

- Вони були в майках «Спартака» та клубних шарфах на обличчях. Хто ж це тоді? Не «динамівці» ж!?

- Що відбулося далі?

- Так от, ця група людей швидко наближалася до мене з криками «Ты чё, хохол, не понял кто тебя позвал? Мы тебя тут ща и закопаем». Ну там, звичайно ж, було багато інших слів, але я їх не називатиму. Отже, підійшов до мене хлопець років шістнадцяти-сімнадцяти, і нічого не кажучи, з розмаху, вдарив мене пивною пляшкою по голові. Ліве око

відразу залилося кров'ю - у мене була розбита брова. Я впав. Що далі пам'ятаю погано. Бачив тільки що вболівальники «Спартака» зчепилися в бійку з уболівальниками «Динамо». Двоє хлопців узяли мене за ноги та потягнули в найближчий парк. До речі, до них потім приєдналися й дві дівчини.

- В тому що трапилося ви бачите провину міліції?

- Ні, однозначно ні. Мені просто не пощастило - я опинився в самому центрі вболівальників і міліціонери просто не змогли швидко зреагувати, і поки вони до мене добиралися - мене вже кудись відтягнули. А взагалі, вони молодці - відразу присікали бійки та відвозили кудись тих, хто буянив. Хоча, якби вони ще й парк патрулювали, то, напевно, мене так не побили.

- Вас потягнули в парк, що було далі?

- Мене дотягли до дерев і перше, що зробили - це зняли з мене динамівську футболку та порвали. Вони щось говорили при цьому, але слів я не розібрав. Перший сильний удар мені нанесли по голові. Мене за руки та ноги тримали хлопці, а одна з дівчат била ногами. Першим ж ударом розірвала мені мочку вуха каблуком. Через біль я далі мало що відчував. З останніх сил вирвався від них і діставшись до дерева впав та обійняв його. Одного з фанатів це розсердило і він ударив мене по ребрах. Всередині щось хруснуло. Я закричав і відключився. Все! Приходив до тями тільки раз. Не пам'ятаю скільки я там пролежав, алепрокинувшись чув, що вболівальники співають гімн України. Ось і виходить, що мене били, а десь співали гімн і святкували перемогу. Я знову відключився, а прийшов до тями вже тут - у лікарні.

- Невже вам ніхто навіть не намагався допомогти?

- Поки мене тягнули до парку, Андрій (друг з яким я приїхав) намагався вступитися за мене, але спартаківці навіть не звертали на нього уваги, а тільки кричали «Чего их жалеть – мочить их надо». Напевно, його шарф йому допоміг. Вони його і пальцем не зачіпили! А міліціонерів просто на всіх не вистачило. Напевно мені просто не пощастило. Не знаю як це ще назвати.

- Ви когось звинувачуєте в тому, що сталося?

- Ні. Сам винуватий. Удома сидіти треба було. Адже було передчуття! Так навіщо тепер про це говорити.

От так Юрій Зінченко поплатився за свою любов до футболу двома зламаними ребрами, струсом мозку і розітнутою бровою. А наші гості - уболівальники з Росії, мабуть, почували себе як удома б’ючи наших співвітчизників. Якщо така ситуація між фанатами залишатиметься й далі, то незабаром просто нема кому буде вболівати ні за «Динамо» ні за «Спартак».
http://gpu.ua/index.php?&id=249351


Цікаво, а що було б з, припустимо, мешканцем Рязані або Новгорода, якби він одів динамівську символіку в Москві... З кожним днем стверджуєшся у думці, що москалів треба винищувати під корінь. До нормальних росіян (якщо вони ще залишилися) це твердження не стосується. Ну, а кацапскька преса продовжує стогін та воплі за страшених бЕндерівців, що не дають розквітнути і спокійно жити Матушкє Расєі.
Відмовляння на зразок - "і серед наших фанів (українців) є покидьки" не канають, приведіть зворотній випадок немотивованого побиття росіянина українцями у Москві.

Tags: виродки, москалі, футбол
Current Location: Робота

В  США четверть девочек-подростков страдают половыми инфекциями

Tags: США, венеричні хвороби, виродження, ніггери

 

Tags: боротьба, білий спротив, чорножопі
Current Location: :)